Abstract
<jats:p> У статті аналізуються події та процеси 1920-х – 1980-х рр. із підпорядкування діяльності Російської Православної Церкви Московського патріархату (РПЦ МП) радянським спецслужбам. Автор розглядає події 1920-х рр., коли за втручання ОДПУ було організовано внутрішньоцерковний переворот у РПЦ та утворено «Тимчасовий синод» митрополита Сергія Страгородського, який у 1927 р. проголосив цілковиту лояльність до комуністичного режиму. Згідно з висновками автора, ці події кардинально змінили подальший поступ РПЦ МП, викликавши внутрішньоцерковну полеміку та розкол. Не приймаючи новий курс лояльності до радянського режиму та співпраці з його репресивними органами, значна частина єпископату та духовенства утворила церковну опозицію, відому як рух «непоминаючих». Через тотальні репресії радянських спецслужб проти опозиції вона протягом 1930-х рр. змушена була вдатися до нелегальної діяльності, відтак у неї з’явилась назва «Катакомбна Церква» (також у слідчих справах НКВС цей рух нерідко називали «Істинно-Православна Церква»). Автор доходить висновку, що, знищивши за допомоги лояльного духовенства Московської патріархії церковну опозицію, радянський режим далі планував знищити й рештки лояльної до нього церковної структури митрополита Сергія Страгородського. Події Другої світової війни змінили ці плани, змусивши сталінський режим почати використовувати Московську патріархію в міжнародній діяльності. Із цією метою протягом 1943 р. відбулося сталінське «перезавантаження» Московської патріархії. Одночасно, відновлюючи та посилюючи лояльну до себе церковну структуру (МП), сталінський режим після закінчення Другої світової війни повністю знищує на окупованих територіях будь-які прояви церковної альтернативи. Репресіям та ліквідації були піддані структури Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ), Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ), Істинно-Православної Церкви (ІПЦ), Білоруської Автокефальної Православної Церкви (БАПЦ), Естонської Апостольської Православної Церкви (ЕАПЦ), Латвійської Православної Автономної Церкви (ЛПАЦ) та інших альтернативних юрисдикцій. Через жорстку репресивну політику радянського режиму в СРСР від кінця 1940-х рр. була забезпечена церковна монополія однієї структури – РПЦ МП. Згідно з висновком автора, відтоді радянські спецслужби (МДБ/КДБ) починають активно використовувати свою агентуру в РПЦ МП для шпигунсько-розвідувальної діяльності за кордоном, участі в різноманітних міжнародних та екуменічних заходах, поширенні та просуванні необхідних радянському режимові рішень і наративів. Ці представники «нового типу» радянського духовенства навіть з ослабленням комуністичного режиму наприкінці 1980-х – на поч. 1990-х рр. всіляко чинили опір демократичним перетворенням у суспільстві, виступали проти розпаду СРСР, проти процесів національного відродження та набуття республіками державної незалежності. Залишившись в керівництві РПЦ МП після розпаду СРСР, вони не лише не звільнилася від полону радянських спецслужб, але й стали в авангарді їхнього повернення до влади та неорадянської реставрації в РФ.</jats:p>