Abstract
<jats:p>Стаття присвячена дослідженню ролі рішень Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у трансформації правової системи України та визначенню їхнього місця в системі джерел конституційного права. Наголошується, що отримання Україною статусу кандидата на вступ до Європейського Союзу актуалізувало питання інтеграції європейських стандартів захисту прав і свобод людини у національний правопорядок. У роботі розглянуто співвідношення положень Конституції України, міжнародних договорів та практики ЄСПЛ у контексті забезпечення верховенства права та дотримання демократичних стандартів. Здійснено огляд наукових праць вітчизняних і зарубіжних дослідників, які аналізують проблематику імплементації рішень ЄСПЛ та їх прецедентне значення для українських судів, зокрема Конституційного Суду України. Визначено, що важливим етапом нормативного закріплення практики ЄСПЛ у правовій системі стало прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (2006 р.), який безпосередньо передбачає застосування Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціальні методи, серед яких системний аналіз, синтез, порівняльно-правовий та формально-юридичний. Це дозволило виявити місце рішень ЄСПЛ у структурі джерел конституційного права, простежити тенденції їх практичного застосування та визначити особливості їхнього впливу на українську правову систему. У статті обґрунтовано, що практика ЄСПЛ сприяє не лише уніфікації правозастосовної діяльності судів, а й підвищенню рівня захисту прав людини в умовах воєнного стану, коли виникає ризик надмірних обмежень конвенційних прав. Доведено, що рішення ЄСПЛ виконують функцію субсидіарного інструменту для Конституційного Суду України, поглиблюючи тлумачення конституційних положень і розширюючи зміст прав людини. Зроблено висновок, що системне врахування практики ЄСПЛ є необхідною умовою подальшої демократизації та європеїзації українського конституційного ладу, а також важливим чинником формування сучасної моделі правової держави.</jats:p>