Abstract
<jats:p>Діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, належать до групи ризику. У психології, педагогіці, соціальній педагогіці до даної категорії дітей відносять тих, хто зазнає труднощів у навчанні, психічному розвитку, соціальній адаптації, взаєминах з дорослими й однолітками, соціалізації в цілому. Переважна більшість із них демонструють схильність до девіантної поведінки. Дослідження науковців свідчать, що в Україні кількість дітей, які є соціальними сиротами (сироти при живих батьках), значно перевищує кількість дітей, які втратили біологічних батьків, що не може не викликати занепокоєння. Діти-сироти зазвичай перебувають в інтернатних закладах, або в прийомних родинах, дитячих будинках сімейного типу. Встановлено, що інтернатні заклади не можуть забезпечити повноцінний розвиток кожної дитини. Сьогодні система опіки дітей- сиріт в Україні потребує суттєвого вдосконалення: забезпечити інтеграцію зусиль і ефективну взаємодію усіх інституцій, залучених до соціального захисту і виховання дітей, позбавлених батьківського піклування; поряд з вдосконаленням системи соціальної опіки дітей в інтернатних закладах ширше запроваджувати деінституціалізацію, альтернативні форми опіки (патронатні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу та ін.); посилити державну допомогу і підтримку родин, в яких виховуються діти, з метою попередження розпаду родин і появи дітей – соціальних сиріт; забезпечити ефективний психологічний супровід навчання і виховання дітей, позбавлених батьківської опіки; готувати у вищих навчальних закладах фахівців відповідної кваліфікації спеціально для роботи з дітьми групи ризику, включаючи дітей позбавлених батьківського піклування; розробити основи теорії і практики організації соціально-педагогічної роботи з дітьми-сиротами, які є вимушено переміщеними особами, і забезпечити їх реалізацію; ширше вивчати зарубіжний досвід соціальної опіки дітей групи ризику і можливості впровадження кращих його зразків в Україні.</jats:p>