Abstract
<jats:p>Мета статті – на основі антропологічного підходу проаналізувати мотиви, деякі типи поведінки селян і місцевого партійно-радянського апарату під час реалізації Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21 лютого 1948 р. «Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності у сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя». Наукова новизна. Встановлено, що згаданий репресивний Указ став спробою придушити пасивний опір селян роботі у колгоспі, були виявлені декілька типів поведінки колгоспників і місцевого партійно-радянського апарату під час організації процесу виселення колгоспників, що не виконали необхідного мінімуму трудоднів. Висновки. Після завершення Другої світової війни селяни не отримали довгоочікуваного матеріального полегшення. Комуністичний режим продовжував вимагати виснажливої і майже безкоштовної праці на межі виживання. Указ від 21 лютого 1948 р. був важелем для примусової праці, чергової «чистки» сільського населення від колаборантів і політично нелояльних селян, демонстрацією готовності комуністичного режиму до масових репресивних акцій, подібних до 1937-1938 рр. Основними для депортації стали економічні (невиконання мінімуму трудоднів, «спекуляція», «крадіжки громадського майна» й ін.) та політичні («антирадянська» й «антиколгоспна агітація», «антигромадський, паразитичний, злісний, невиправний елемент», спроби виживання і колаборація у різних формах із нацистською адміністрацією, «погрози місцевому активу» й ін.) маркери. Зафіксовано, що моделі поведінки низового партійно-радянського апарату практично не змінилися від попередніх репресивних кампаній: намагання переважної більшості чиновників довести політичну лояльність, оскільки від цього залежали кар’єрний зріст і матеріальний добробут. Невелика частка чиновників демонструвала пасивність, виступали проти депортації, намагаючись донести до керівництва основні економічні причини ухиляння від колгоспної праці. Варіативність реакції селян на Указ була наступною: активні прояви протесту (втечі та помсту сільському активу); переважна частина селян орієнтувалася на наявну ситуацію, формально/пасивно підтримували виселення; активну підтримку депортації здійснювали сільські активісти та колгоспні «ударники», добробут яких залежав від їхньої політичної лояльності.</jats:p>