Abstract
<jats:p>У статті проаналізовано основні етапи розвитку адвокатури України крізь призму періодизації української державності. Показано взаємозв’язки між еволюцією інституту адвокатури та змінами форм державної організації, правових систем і політико-правових режимів. Історія української державності складається з чотирьох етапів: перший – княжа доба; другий – козацька доба. Гетьманщина; третій – Українська національна революція; четверта – сучасна українська незалежна держава. Ключовою для формування власне української державності стало існування Галицько-Волинської держави. Разом з тим, Україна пережила ряд стадій: державну, напівдержавну та бездержавну. Україна за 826 років (з 1199 р. до 2025 р.) більше перебувала в умовах напівдержавного існування (344 роки), ніж у процесі державотворення (249 років), що створює складність у сприйнятті вказаних етапів як моментів існування єдиної української державності. Також, ми маємо унікальний в світовій історії досвід відродження українського державотворення, навіть після століть перебування під іноземним гнітом на бездержавній стадії (233 роки). Тривала відсутність власної держави викликала потребу знаходити і відстоювати окрему позицію в інших державних структурах. В даному контексті, певну роль відігравав інститут адвокатури. Виділено сім етапів розвитку української адвокатури. Визначено, що із вказаних етапів розвитку української адвокатури три (Київська Русь і Галицько-Волинське князівство; Українська національна революція; Сучасна українська незалежна держава) співпадають з етапами українського державотворення. Три етапи (Велике князівство Литовське, Руське і Жемантійське; Гетьманщина; Українська Радянська Соціалістична Республіка) відносяться до напівдержавної стадії. І лише один (Російська та Австро-Угорська імперії) – до періоду бездержавності. Періоди зміцнення державної автономії та суверенності супроводжувалися розширенням повноважень і підвищенням самостійності адвокатури, тоді як за умов імперських і тоталітарних режимів її незалежність зазнавала суттєвих обмежень. Нині адвокатура утверджується як невід’ємна складова демократичної правової держави.</jats:p>