Abstract
<jats:p>У статті розглянуто еволюцію українського друкованого шрифту від кінця XVI до кінця XIX століть крізь призму хронологічної періодизації на основі аналізу репрезентативних шрифтових зразків. Дослідження охоплює становлення кириличного друку в львівських і острозьких виданнях кінця XVI – початку XVII століття, формування барокової стилістики у шрифтовій практиці київської та чернігівської друкарських шкіл XVII століття, зрілий етап барокової в’язі та поступовий перехід до гражданського письма у XVIII столітті, а також панування гражданського шрифту впродовж XIX століття як етапу, що передував відродженню національної шрифтової графіки. Метою дослідження є визначення та обґрунтування ключових дат розвитку українського шрифту зазначеного періоду й формування попередньої хронологічної структури, що відображає основні етапи його еволюції. Методологія ґрунтується на історико-хронологічному, аналітично-порівняльному та формально-стилістичному методах аналізу. У результаті дослідження сформовано систему з 15 ключових дат і шрифтових зразків, які репрезентують основні етапи розвитку українського шрифту – від раннього друкарства кінця XVI століття до початку відродження української шрифтової графіки наприкінці XIX – на початку XX століть. Обґрунтовано доцільність хронологічного підходу як інструменту структурування історії українського шрифту та запропоновано первинну модель його періодизації, що потребує подальшого уточнення шляхом розширення корпусу зразків і поглибленого аналізу регіональних та авторських особливостей. Практична значущість дослідження полягає у можливості використання його результатів у шрифтовому та графічному дизайні, мистецтвознавчих і культурологічних дослідженнях, а також у створенні освітніх вебресурсів і інтерактивних таймлайнів з історії українського шрифту.</jats:p>