Abstract
<jats:p>У статті здійснено теоретико-мистецтвознавчий аналіз феномену використання християнських іконографічних образів у сучасному дизайні одягу як складного культурологічного та релігієзнавчого явища. Актуальність теми зумовлена активним залученням релігійної символіки та іконографії до сфери світської моди в умовах глобалізації, секуляризації та комерціалізації культури. У роботі мода розглядається не лише як сфера утилітарного проєктування, а як простір виробництва й трансформації культурних смислів, у межах якого християнська іконографія зазнає процесів реконтекстуалізації. Методологія дослідження базується на комплексі загальнонаукових і спеціальних методів та міждисциплінарному підході. Особлива увага приділяється конфлікту між сакральною природою ікони як богословського образу та утилітарною функцією одягу як елемента повсякденного вжитку. Проаналізовано ключові теоретичні позиції, зокрема концепцію «модної релігії» Л. С. Ніл, уявлення про дихотомію сакрального і профанного у працях М. Еліаде, а також богословське трактування природи ікони у роботах Я. Креховецького, тощо. Обґрунтовано тезу про неминучість десакралізації у випадку прямого перенесення іконографічного образу в утилітарний простір одягу. Наукова новизна полягає у розробці авторської концептуальної схеми взаємодії сакральної іконографії та системи моди. Уперше виокремлено та систематизовано п’ять основних теоретичних підходів до інтерпретації релігійних образів: від онтологічно-теологічної опозиції до філософсько-етичної лояльності. Встановлено, що найбільш етично й художньо виваженими є дизайнерські стратегії, засновані на асоціативному, символічному та орнаментальному переосмисленні іконографічних принципів без прямого цитування сакральних образів. Отримані результати формують теоретичне підґрунтя для подальших мистецтвознавчих і емпіричних досліджень взаємодії сакральної іконографії та сучасного дизайну одягу.</jats:p>