Abstract
<jats:p>Анотація. Стаття присвячена дослідженню ролі автентичної культурної спадщини у забезпеченні сталого розвитку туристичних дестинацій. Розглянуто еволюцію наукових підходів до розуміння автентичності – від матеріально верифікованих характеристик до суб’єктивно сприйнятих культурних сенсів та емоційних переживань туристів, що відображає загальну трансформацію концепції спадщини від суто матеріального феномену до комплексної соціальної та інтелектуальної конструкції. Обґрунтовано, що матеріальна культурна спадщина формує просторову й символічну основу дестинацій, тоді як нематеріальна – забезпечує їхню культурну ідентичність і створює умови для глибинного пізнавального досвіду відвідувачів. Проаналізовано суперечність між прагненням зберегти автентику спадщини та потребою задовольнити туристичні очікування, надмірна комерціалізація яких загрожує фізичній і символічній цілісності культурних об’єктів та нівелює первісний сенс автентичних практик. Розкрито взаємозв’язок між культурною ідентичністю місцевих громад і мотиваційними установками туристів: показано, що самобутні культурні практики й об’єкти нематеріальної автентики формують когнітивне поле, яке визначає поведінкові моделі відвідувачів і впливає на їхню задоволеність та лояльність до туристичної дестинації. Окрему увагу приділено соціально-економічним ефектам залучення спадщини до туристичної діяльності на макро- та мікроекономічному рівнях: туризм розглядається як чинник наповнення місцевих бюджетів, створення робочих місць, залучення інвестицій і фінансування охорони культурних цінностей. Зроблено висновок, що ефективне використання автентичних ресурсів потребує збалансування інтересів туристичного бізнесу, місцевих громад і системи охорони спадщини в межах комплексних моделей управління туристичними дестинаціями, орієнтованих на довгострокові соціокультурні й економічні результати.</jats:p>