Abstract
<jats:p>У процесі дослідження авторкою розглянуто естрадний вокал як багатовимірний феномен світової та національної музичної культури, що формується на перетині художніх традицій, соціокультурних процесів і сучасних виконавських практик. Зазначено, що естрадний вокал у ХХ–ХХІ століттях набув статусу впливового культурного чинника, здатного не лише відображати масові естетичні запити, а й транслювати ціннісні орієнтири суспільства. Актуальність теми зумовлена інтенсифікацією глобалізаційних процесів, активною взаємодією національних і світових музичних традицій, а також зростанням ролі естрадного виконавця як носія культурної ідентичності та соціально значущих смислів. Методологічну основу дослідження становлять культурологічний, аксіологічний та музикознавчий підходи, а також методи теоретичного аналізу, порівняння, узагальнення й інтерпретації художніх та виконавських практик естрадного вокалу. У межах дослідження виокремлено основні художньо-естетичні, професійні, аксіологічні орієнтири сучасного естрадного вокаліста, зокрема індивідуальність виконавського стилю, поєднання академічних і масових елементів вокальної культури, соціокультурну відповідальність та здатність до міжкультурної комунікації. До того ж, взявши до уваги своєрідність досліджуваного конструкту, принципово важливо не лише вдосконалювати технічну й професійну підготовку виконавця, а й формувати його ціннісно-смислову позицію, що визначає характер інтерпретації музичного матеріалу та взаємодію з аудиторією. У результаті дослідження встановлено, що естрадний вокал не може розглядатися виключно як розважальна форма музичної діяльності, оскільки в сучасному культурному просторі він виконує комунікативну, світоглядну та ідентифікаційну функції. Доведено, що інтеграція світових виконавських тенденцій із національними традиціями сприяє оновленню жанрово-стильових моделей естрадного вокалу та формуванню нових ціннісних орієнтирів сучасного виконавця.</jats:p>