Abstract
<jats:p>Мета статті полягає у здійсненні систематизації та критичного аналізу провідних теоретико-методологічних парадигм дослідження стресостійкості особистості та визначенні їхніх можливостей у сучасній дослідницькій практиці в умовах тривалої кризи та війни. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні системного підходу, принципів детермінізму та мультипарадигмального аналізу. Робота базується на поєднанні загальнопсихологічних принципів (системної структури особистості) та конкретно-тематичних положень провідних психологічних шкіл: салютогенної парадигми (концепція почуття когерентності А. Антоновскі), ресурсної парадигми (теорія збереження ресурсів С. Хобфолла), когнітивно-поведінкової парадигми (когнітивно-транзакційна модель Р. Лазаруса, когнітивна концепція А. Бека) та екзистенційно-гуманістичного підходу (концепція життєстійкості С. Мадді, екзистенційна аналітика В. Франкла). У роботі використано методи теоретичного аналізу наукової літератури, порівняння, систематизації, концептуального узагальнення та операціоналізації психологічних конструктів. Наукова новизна полягає в тому, що здійснено цілісну систематизацію парадигмального простору вивчення стресостійкості, яка інтегрує класичні підходи з новітніми мультисистемними моделями (Е. Мастен, М. Унгар, Дж. Бонанно) та розробками сучасної вітчизняної школи (О. Кокун, Т. Титаренко, В. Климчук та ін.) в контексті тривалого воєнного навантаження. Обґрунтовано необхідність подолання методологічного еклектизму через узгодження теоретичних моделей з конкретним психодіагностичним інструментарієм та доведено доцільність поєднання кількісних і якісних методів для виявлення траєкторій стійкості особистості. Висновки. Узагальнено, що стресостійкість у сучасній психологічній науці постає як складний мультипарадигмальний конструкт, вивчення якого вимагає інтеграції когнітивних, ресурсних та екзистенційних підходів. Встановлено, що методологічний успіх досліджень безпосередньо залежить від точності операціоналізації абстрактних понять у конкретні вимірювані показники, що повною мірою враховують специфіку воєнного часу та екзистенційний характер викликів. Перспективи подальших розвідок вбачаються у переході до розроблення інтегральних методологічних моделей, що поєднують внутрішні психологічні механізми стійкості особистості з потенціалом соціальної згуртованості та колективної стресостійкості суспільства для створення цілісної системи психологічної безпеки.</jats:p>