Abstract
<jats:p>Мета статті полягає у здійсненні комплексного теоретичного аналізу взаємозв’язку між професійним вигоранням та вживанням психоактивних речовин як дезадаптивної стратегії подолання хронічного стресу, а також виявленні основних чинників та наслідків цієї залежності в сучасних трудових умовах. Методологія дослідження базується на методах теоретичного аналізу, систематизації та узагальнення наукових літературних джерел. Застосовано міждисциплінарний підхід, що поєднує напрацювання в галузях психології праці, клінічної психології та нейробіології для пояснення механізмів формування стрес-реакцій та адиктивної поведінки. Наукова новизна у статті висвітлює уточнений психологічний механізм переходу професійного вигорання у фазу зловживання ПАР через призму нейробіологічних змін (зокрема, зниження рівня дофаміну та порушення емоційної саморегуляції). Акцентовано увагу на специфіці виникнення цих процесів у постпандемічний період та виокремлено замкнений цикл «стрес – дезадаптивне подолання – поглиблення кризи», що дає змогу по-новому поглянути на систему профілактики професійного здоров’я. Висновки. Професійне вигорання є серйозним чинником ризику розвитку адиктивної поведінки, оскільки вживання психоактивних речовин часто стає спробою «самолікування» у відповідь на емоційне виснаження. Встановлено, що відсутність належних ресурсів для відновлення та постійний тиск на продуктивність призводять до деструктивних наслідків: від когнітивних порушень і професійних помилок до важких розладів настрою та суїцидального ризику. Розв’язання цієї проблеми потребує системних змін у корпоративній культурі та впровадження програм психологічної підтримки, спрямованих на розвиток здорових копінг-стратегій у працівників.</jats:p>