Abstract
<jats:p>Статтю присвячено теоретичному огляду феномену ускладненого/пролонгованого горювання, з порівнянням поглядів у когнітивно-поведінковій, гуманістично-екзистенційній і психоаналітичній традиціях. Зауважено горювання внаслідок особливих видів втрат. У разі травматичної втрати головною проблемою є диференціація її з посттравматичним стресовим розладом, де ключовими розрізненнями є зосередження на травматичній події, уникнення спогадів з обставинами смерті та сенсорний характер інтрузій за посттравматичного стресового розладу. Головними проблемними аспектами невизначеної втрати є незавершеність переживань, амбівалентність, коливаннями надія – відчай. Розглянуто лінійні моделі горювання, як-от моделі Кюблер-Росc, Паркеса – Боулбі, Горовіца, їхні основні недоліки, сучасний погляд на горювання як на унікальний нелінійний багатовимірний процес прийняття/інтеграції втрати, який критично залежить від культурального контексту, особистості людини, стосунків з померлим(ою), обставин смерті. Теоретичні моделі процесу горювання груповані у три кластери: когнітивно-поведінкові, гуманістично-екзистенційні, психоаналітичні. Ключовими теоретичними аспектами когнітивно-поведінкових моделей є недостатня інтеграція втрати з наявними автобіографічними знаннями, негативні переконання та помилкові інтерпретації, тривожне та депресивне уникання. Ключовими теоретичними аспектами гуманістично-екзистенійних моделей є порушення сенсотворення, ідентичності й екзистенційної інтеграції втрати. Ключовими теоретичними аспектами психоаналітичних моделей є порушення інтеграції втраченого об’єкта, амбівалентність динаміки любов – агресія, фіксація ідентифікації із втраченим об’єктом, порушення символізації, фіксація лібідо на втраченому об’єкті.</jats:p>