Abstract
<jats:p>У статті узагальнено сучасні напрями цифрової трансформації публічного управління в країнах Європейського Союзу та визначено ключові тенденції, інституційні моделі й ефективні практики цифрового врядування, які можуть бути використані як орієнтири для розвитку цифрової держави в Україні. Метою статті є узагальнення зазначених напрямів і обґрунтування їх значення для модернізації публічного сектору. Методологія дослідження базується на системному та інституційному підходах. Застосовано методи порівняльного аналізу практик цифрового врядування країн ЄС, контент-аналізу нормативно-стратегічних документів, статистичного аналізу динаміки індексу EGDI у 2018–2024 рр., а також узагальнення і типологізації для формування моделей цифрового врядування. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше здійснено комплексне поєднання нормативно-стратегічного аналізу цифрових політик ЄС з емпіричною оцінкою цифрової зрілості держав-членів за EGDI та типологізацією інституційних моделей цифрового управління. Визначено ключові напрями цифрової модернізації: розвиток e-government і цифрової ідентифікації, реалізація принципу “once-only”, розбудова платформ відкритих даних, інституціалізація data governance, застосування GovTech та AI-рішень, розвиток інструментів e-Participation. Висновки. Доведено, що цифровізація в ЄС має системний характер і виходить за межі автоматизації адміністративних процедур, оскільки поєднує технологічні інновації з інституційними реформами, управлінням даними, правовими гарантіями цифрової довіри та людиноцентричним підходом до надання послуг. Встановлено зростання цифрової зрілості більшості країн ЄС у 2018–2024 рр. за збереження диференціації: лідерами залишаються Данія, Естонія, Фінляндія та Нідерланди, тоді як частина країн Центральної й Східної Європи демонструє повільнішу динаміку через інституційні та ресурсні обмеження. Узагальнено чотири моделі цифрового врядування (централізована, децентралізована, змішана, євроінтеграційна) та обґрунтовано, що викликами цифрової трансформації є фрагментація систем і даних, кіберризики, цифрова нерівність, дефіцит компетентностей та етичні ризики застосування алгоритмів і ШІ.</jats:p>