Abstract
<jats:p>У статті здійснено комплексне теоретико-методологічне осмислення стратегічного потенціалу підприємства в умовах глибокої трансформації глобального бізнес-середовища. Автор обґрунтовує необхідність переосмислення традиційних моделей стратегічного планування, що базуються на передбачуваності зовнішнього середовища, у контексті зростання турбулентності, геополітичної фрагментації, кліматичних екстремумів та експоненційного поширення цифрових технологій, зокрема генеративного штучного інтелекту. Аргументовано, що стратегічний потенціал слід розглядати не як статичну сукупність ресурсів, а як динамічну, багатовимірну систему, здатну до адаптації, трансформації та генерації довгострокових конкурентних переваг. Запропоновано інтегровану концепцію стратегічного потенціалу, що синтезує чотири наукові підходи: ресурсну парадигму (VRIN), теорію динамічних спроможностей, концепт стратегічної гнучкості та ESG-інтеграцію як детермінанту стійкості й доступу до капіталу. Обґрунтовано, що в умовах полікризового контексту підприємства повинні поєднувати цифрову резилієнтність, екологічну відповідальність, адаптивність до регуляторних змін і стратегічну чутливість до зовнішніх сигналів. Особливу увагу приділено геоекономічним ризикам (воєнні конфлікти, санкційний тиск, фрагментація ланцюгів постачання), інституційним викликам (жорсткість ESG-регулювання, зростання комплаєнс-вимог), а також структурним асиметріям ринку праці внаслідок автоматизації та впровадження ШІ. На основі аналізу макроекономічної ситуації у 2024–2025 рр., тенденцій у сфері прямих іноземних інвестицій, глобальної торгівлі та цифрової трансформації, автор виокремлює три мегатренди, які формують нові можливості для стратегічного зростання: ESG-інтеграція, масштабне впровадження генеративного ШІ та глибока цифровізація бізнес-процесів. У статті представлено розгорнуту SWOT-матрицю стратегічного потенціалу, в якій акцентовано як на сильних сторонах сучасних підприємств (цифрова зрілість, стратегічні альянси, доступ до «зеленого» капіталу), так і на ключових загрозах (кіберінциденти, регуляторний тиск, кліматичні втрати). Узагальнюючи результати, автор формулює стратегічні рекомендації щодо підвищення адаптивності бізнесу, зниження трансакційних витрат та формування стійких конкурентних переваг в умовах багатовимірної невизначеності. Зазначено, що лише підприємства, здатні інтегрувати ESG-критерії, використовувати потенціал штучного інтелекту і будувати гнучкі управлінські архітектури, зможуть забезпечити свою релевантність і життєздатність у новій системі глобальних ризиків. Стаття є внеском у розвиток сучасної теорії стратегічного менеджменту, зокрема в частині адаптації підприємств до кризових шоків через концептуалізацію стратегічного потенціалу як функціонально-інституційного активу.</jats:p>