Abstract
<jats:p>у тезах досліджено проблематику захисту права власності в умовах воєнного конфлікту крізь призму норм міжнародного гуманітарного права. Проаналізовано ключові міжнародно-правові акти, зокрема Положення про закони і звичаї сухопутної війни, що є додатком до IV Конвенції про закони і звичаї сухопутної війни, підписаної в Гаазі 18.10.1907 року та Женевську конвенцію про захист цивільного населення під час війни, підписану 12. 08. 1949 року, що встановлюють заборону на мародерство та безпідставне знищення майна. Особливу увагу приділено розмежуванню правомірного обмеження права власності, зумовленого військовою необхідністю, та воєнними злочинами. Розглянуто специфіку порушень права власності на тимчасово окупованих територіях, зокрема незаконні механізми визнання майна «безхазяйним» та спроби його націоналізації державою-агресором. На основі норм Римського статуту Міжнародного кримінального суду визначено кваліфікацію розграбування як воєнного злочину. Окреслено сучасні міжнародні механізми відшкодування шкоди, завданої агресією Російської Федерації проти України, зокрема роль Міжнародного реєстру збитків та перспективи використання заморожених активів агресора для виплати репарацій</jats:p>