Abstract
<jats:p>У статті представлено дослідження ключового аспекту успішності інклюзивної освіти в Україні – стратегічного партнерства між навчальним закладом та сім’єю дитини з особливими освітніми потребами (ООП). Мета роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні та розкритті практичних аспектів цієї взаємодії як системоутворюючого чинника. Актуальність теми зумовлена трансформацією інклюзії з експерименту в законодавчо закріплену норму, що потребує ефективних практик реалізації. У статті детально розглядаються аспекти, що обґрунтовують критичну важливість партнерства: педагогічний (спільна розробка Індивідуальної програми розвитку, забезпечення єдності вимог), психологічний (емоційна підтримка, зменшення тривоги) та соціальний (формування єдиного соціального простору, подолання ізоляції). Особлива увага приділена ролі батьків як повноправних членів команди психолого-педагогічного супроводу (КППС) згідно з чинним законодавством. Описано практичні етапи їх участі – від діагностики до моніторингу та корекції індивідуального освітнього маршруту. Автори пропонують комплексний підхід до організації взаємодії, визначаючи ключові принципи (рівноправність, довіра, системність, індивідуальний підхід) та структуровані напрями роботи: діагностичний, інформаційний, просвітницький, консультативний, практичний, психотерапевтичний, підтримуючий. Представлено широкий спектр форм – від індивідуальних консультацій і щоденників зв’язку до групових тренінгів, майстер-класів, спільних заходів та використання дистанційних технологій. Висновок підкреслює, що інклюзія – це шлях до побудови інклюзивного суспільства, де ефективна взаємодія школи та родини є не додатковою опцією, а обов’язковою умовою. Синергія професійної експертизи педагогів та життєвої експертизи сім’ї формує цілісний, підтримуючий простір, необхідний для реалізації потенціалу кожної дитини. Стаття містить практичні рекомендації для батьків та педагогів, спрямовані на подолання формалізму та досягнення справжнього партнерства. Подальші дослідження мають бути зосереджені на розробці механізмів залучення до співпраці сімей, що перебувають у стані ізоляції або стресу, зокрема в умовах воєнного часу.</jats:p>