Abstract
<jats:p>У статті здійснено комплексне дослідження феномену емоційного вигорання як деструктивного чинника та суттєвого психологічного бар’єра, що перешкоджає гармонійному професійному становленню студентів-психологів на початкових етапах навчання. Проаналізовано теоретичні підходи до розуміння «синдрому емоційного вигорання» у контексті специфіки підготовки фахівців допомагаючих професій. Виявлено ключові академічні та особистісні бар’єри, зокрема: високий рівень емпатійної включеності, інформаційне перевантаження, кризу професійних очікувань. Охарактеризовано структурні компоненти вигорання (емоційне виснаження, деперсоналізація, редукція особистих досягнень) та їхній негативний вплив на формування професійної ідентичності майбутнього фахівця. Особливу увагу приділено практичному аспекту подолання вигорання: обґрунтовано необхідність розвитку індивідуальної резильєнтності та впровадження системи психогігієни. Деталізовано конкретні психотехніки саморегуляції, такі як метод «заземлення», прогресивна м’язова релаксація за Е. Якобсоном, техніка «квадратного дихання» та когнітивна реструктуризація, що сприяють збереженню ментального здоров’я та професійному довголіттю майбутніх психологів.</jats:p>