Abstract
<jats:p>Мета статті — дослідити, як класика функціонує як комунікативна система в сучасній моді та які образно-стильові механізми забезпечують її актуалізацію. Методи дослідження: застосовано семіотичний підхід (аналіз класичних форм як знаків другого порядку) в поєднанні з культурологічним аналізом сучасних соціальних контекстів, що визначають їх переосмислення. Результати дослідження. З’ясовано, що класика в моді функціонує як повноцінна комунікативна система. Переозначення класики в моді проаналізовано на прикладах колекцій як відомих дизайнерів (Крістіан Діор, Ів Сен-Лоран, Джорджо Армані), так і сучасних брендів одягу (Bevza, The Row, COS та ін.). Акцентовано, що особливо показовим є процес гендерного переозначення класичних форм (Unisex-колекції, андрогінні силуети, мінімалістичні форми). У взаємодії сучасного дизайну з класичною спадщиною виокремлено два основні художні вектори, що різняться за рівнем трансформації похідного матеріалу та смисловим навантаженням результату: цитата та інтерпретація. Визначено основні художні стратегії оновлення класики. Наукова новизна полягає в запропонованому підході до класики як метамови моди, що інтегрує семіотичний аналіз із культурологічною перспективою. Артикуляція понять «візуальна пам’ять моди» та «візуальна риторика класики» як операційного інструментарію, поряд із дослідженням класичних форм як знаків другого порядку, забезпечує нове осмислення ролі традиції в сучасному дизайні — не як консервативної сили, а як ресурсу для інновацій. Висновки. Наголошено, що класика в сучасній моді функціонує як складна, багаторівнева система, що виходить за межі суто естетичного відтворення й стає метамовою та комунікативним кодом, через який мода рефлексує над власною сутністю та артикулює послання суспільству про актуальні цінності. Її стабільність є наслідком соціальної конвенції, що підлягає постійному переозначенню; у першій чверті ХХІ ст. класика еволюціонувала з маркера соціального статусу в інструмент конструювання індивідуальної ідентичності. Сучасний дизайн демонструє чіткий рух від цитати до інтерпретації, використовуючи такі стратегії, як мінімалістична редукція та гендерна нейтралізація, що підтверджують розуміння класики як семіотичного інструмента. Концепція класики як метамови, підкріплена «візуальною пам’яттю» та «риторикою», розкриває її найглибший рівень функціонування: вона перетворюється на філософську позицію (lifestyle choice), що пропонує стійку альтернативу fast fashion. Незважаючи на трансформації, парадоксальна природа класики зберігає її центральну роль як механізму артикуляції актуальних смислів, використовуючи історично сформований код для комунікації про сьогодення та майбутнє.</jats:p>