Abstract
<jats:p>Метою статті є теоретичне обґрунтування та систематизація педагогічних стратегій розвитку емоційної сфери дітей молодшого шкільного віку в умовах дистанційного навчання, а також визначення ефективних методів формування емоційної компетентності та механізмів створення позитивної емоційної атмосфери в цифровому освітньому середовищі. Методологічну основу дослідження становлять теоретичний аналіз та синтез наукової педагогічної і психологічної літератури, контент-аналіз сучасних аналітичних звітів щодо організації початкової освіти в умовах воєнного стану, системно-структурний підхід до вивчення компонентів емоційної компетентності, а також узагальнення передового педагогічного досвіду щодо впровадження інтерактивних та мультимедійних технологій у дистанційну практику. У результаті дослідження встановлено, що молодший шкільний вік є критичним періодом для інтелектуалізації емоцій та формування здатності до рефлексії, що безпосередньо корелює з академічною успішністю та соціальною адаптацією. Доведено, що дистанційний формат навчання створює суперечність між потребою дитини в емоційному обміні та обмеженими можливостями веб-інтерфейсів, що може призводити до емоційної депривації та зниження мотивації. Виявлено, що ефективне подолання цих бар’єрів можливе через реалізацію комплексу стратегій: створення емоційно безпечного середовища (емпатійне спілкування, підтримувальний відгук дорослого), інтенсифікацію соціальної взаємодії (гейміфікація, спільні проєкти) та розвиток навичок саморегуляції (релаксаційні вправи). Окрему увагу приділено використанню новітніх технологічних рішень, зокрема штучного інтелекту, для моніторингу ментального здоров’я учнів у режимі реального часу. Обґрунтовано трансформацію функцій учителя від транслятора знань до емоційного модератора та фасилітатора. Актуалізовано роль батьків як безпосередніх співорганізаторів освітнього процесу, особливо у роботі з учнями перших класів, де їхня підтримка є вирішальним чинником адаптації до цифрового навчання. Наукова новизна дослідження полягає в уточненні змісту педагогічних стратегій розвитку емоційного інтелекту через призму віртуалізації освіти та обґрунтуванні необхідності поєднання технологічних інструментів (ШІ, мультимедіа) з гуманістичними підходами в умовах воєнних викликів. Практична значущість полягає у можливості застосування розроблених рекомендацій для вдосконалення методик дистанційного навчання в початковій школі, розроблення програм психолого-педагогічного супроводу учнів та батьків, а також для підготовки вчителів до роботи в умовах цифрової трансформації освіти.</jats:p>