Abstract
<jats:p>Актуальність. Повномасштабна війна різко підвищила потребу в реабілітаційній допомозі та оголила прогалини правового регулювання її організації, фінансування, кадрового забезпечення і цифрових форм надання. Мета роботи. Узагальнити чинну нормативну базу реабілітаційної допомоги в Україні під час війни та імплементувати в аналіз релевантні праці Н. О. Серьогіної та І. В. Вербицького. Матеріали і методи. Використано формально-юридичний, порівняльно-правовий, структурно-функціональний, бібліографічний та контент-аналіз. Опрацьовано Конституцію України, профільні закони, постанови Кабінету Міністрів України, накази МОЗ України, документи НСЗУ, міжнародні документи ВООЗ та ЄС, а також сучасні наукові публікації з проблем правового регулювання реабілітації. Результати. Встановлено, що правове поле реабілітації вже має базове нормативне ядро: Закон України "Про реабілітацію у сфері охорони здоров'я", Порядок організації реабілітації, фінансування через Програму медичних гарантій, а також окреме врегулювання телемедицини і телереабілітації на період воєнного стану. Імплементація праць Н. О. Серьогіної та І. В. Вербицького дозволила конкретизувати ключові проблемні блоки: міжвідомчу фрагментацію, дефіцит кадрів, недосконалість фінансування, потребу в нормативному оформленні державно-приватного партнерства у створенні реабілітаційних центрів, необхідність прозорого залучення міжнародної допомоги та інституціоналізації цифрових сервісів. Висновки. Система правового регулювання реабілітаційної допомоги в Україні стала більш цілісною, проте потребує подальшого вдосконалення через запровадження постійних правил телереабілітації, міжсекторального маршруту пацієнта, кадрових стандартів мультидисциплінарних команд і чітких фінансових механізмів.</jats:p>