Abstract
<jats:p>Стаття пропонує розширення та поглиблення підходу до систематизації християнських цінностей через аналіз їх лексичного втілення у православному медіадискурсі України. Вихідною рамкою є багатовимірна класифікація християнських цінностей (за біблійним джерелом, сферами життя, богословськими акцентами, чеснотами, суспільним впливом та історичними традиціями), що дозволяє переходити від богословської нормативності до опису мовних маркерів оцінювання та ідентичності у масмедійному просторі. Теоретичний внесок статті полягає в конкретизації поняття аксіологічного тезауруса православ’я як системи лексико-семантичних полів, які регулярно активуються в українських церковних і навколоцерковних медіатекстах: деонтологічного (заповідь, закон, гріх, покаяння), агапейного (любов, милосердя, служіння), пневматологічного (Дух, благодать, плід Духа), алетейологічного (правда, істина, свідчення), екклезіологічного (єдність, соборність, автокефалія, канонічність), доксологічного (молитва, богослужіння, святість) та поля миру–справедливості–захисту (мир, справедливість, агресія, перемога, «справедливий мир»). Концепт «цінності» в статті розглядається не як абстрактний етичний перелік, а як мовний ресурс публічної аргументації, що водночас задає моральні рамки подій, конструює церковну/громадянську належність і виконує легітимаційно-полемічні функції. Методологічно дослідження поєднує аксіологічну прагмалінгвістику та теорії оцінювання, зокрема ідеї про системну організацію мовних засобів оцінювання; медіатизаційну перспективу, що пояснює, як цифрові медіа змінюють режими релігійного авторитету та комунікації; елементи критичного дискурс-аналізу для опису рамок легітимації та опозицій «свій/чужий». Показано, що в умовах війни та гострих міжцерковних дискусій аксіологічна лексика набуває підвищеної щільності й чутливості: вона здатна бути як ресурсом солідаризації та пастирської підтримки, так і інструментом «морального маркування» опонента через ярлики та ідеологеми.</jats:p>