Abstract
<jats:p>Стаття присвячена релігійно-богословському осмисленню єдності Помісних Православних Церков у світлі соборної традиції як фундаментального способу існування Церкви. Соборність розглядається не як виключно адміністративний принцип, а як онтологічна реальність, що випливає з триєдиної природи Бога й виявляється в євхаристійному житті Церкви як Тіла Христового. У дослідженні проаналізовано біблійні, патристичні та канонічні підстави соборності, зокрема значення апостольської практики, Вселенських і Помісних соборів у збереженні єдності віри й церковного порядку. Особливу увагу приділено сучасним міжправославним викликам, які виникають унаслідок послаблення або порушення соборного принципу, зокрема проблемам юрисдикції, автокефалії та євхаристійного спілкування. У висновках обґрунтовується теза, що відновлення повноцінної соборної свідомості, основаної на Христовому вченні, канонічному порядку та євхаристійній єдності, є необхідною умовою подолання сучасних міжправославних розбратів і збереження цілісності Православної Церкви у ХХІ столітті.</jats:p>