Abstract
<jats:p>У науковій статті календарну реформу в церквах України проаналізовано зі сторони організації літургійного часу, що призвело до наслідків у самому богослужінні й культурі в цілому. Актуальність запропонованої теми зумовлена тим, що календар у церковній традиції задає річний ритм служіння, також надає структуру циклу свят. У цьому контексті стає зрозуміло, що перехід на інший стиль неминуче зачіпає ідентичність і повсякдення практики вірян. Метою дослідження є з’ясування передумов календарних змін у новітній історії та оцінка, як саме перехід на новоюліанський календар (новий стиль) впливає на церковну культуру в православному культурному полі. Методологічною основою роботи стали історико-порівняльний і культурологічний методи. Зокрема, опрацьовано наукові публікації з проблематики дослідження, офіційні документи й заяви ПЦУ щодо календарних рішень 2023 року. Результатами дослідження стало виявлення того, що українська модель реформи має компромісний характер. Зміни переважно торкнулися нерухомого циклу свят, тоді як Пасхалія зберігається. Це дало можливість уникнути різкого розриву в ритмі богослужбового року. Також виявлено, що ключовими аспектами напруги для населення є двокалендарність, прив’язаність частини вірян до звичного святкування та ризики локальних конфліктів у громадах. Водночас реформа стимулює переосмислення церковної комунікації, практик служіння й символічних маркерів церковної належності. Зроблено висновок, що календарна реформа в Україні є не одноразовою подією, а тривалим процесом культурної адаптації, у якому літургійний час стає простором узгодження традиції, суспільних очікувань і церковних цінностей.</jats:p>