Abstract
<jats:p>У статті запропоновано культурно-філософську інтерпретацію аксіологічного дискурсу православних церков в українському медіапросторі як різновиду «постмодерної поетики» сакрального. Вихідним є розуміння аксіологічного дискурсу як сукупності висловлювань і комунікативних практик, у яких Церква У статті запропоновано культурно-філософську інтерпретацію аксіологічного дискурсу православних церков в українському медіапросторі як різновиду «постмодерної поетики» сакрального. Вихідним є розуміння аксіологічного дискурсу як сукупності висловлювань і комунікативних практик, у яких Церква артикулятує, тлумачить та публічно обґрунтовує систему християнських цінностей (любов, милосердя, істину, справедливість, соборність, святість тощо). Показано, що в умовах медіатизації релігії й «релігійного постмодерну» цінності дедалі частіше функціонують як медіазнаки, наративи та образи, які підпорядковуються логіці масових комунікацій і конкуренції дискурсів. Це веде до семіотичного перекодовування: алетейологічна цінність істини зміщується в режим постправди; агапейні цінності любові та милосердя редукуються до короткотермінової емпатії й символічної благодійності; комунітарна соборність набуває форми брендованої ідентичності «своєї» спільноти; есхатологічні смисли перетворюються на медійні апокаліптичні сюжети. Теоретичний каркас дослідження поєднує концепцію медіатизації релігії, підхід до постправди як когнітивно-комунікативного виклику та інструментарій постмодерної поетики (інтертекстуальність, колажність, іронія, пастиш), які дозволяють описати механізми «естетизації» цінностей у медіа. Запропоновано аналітичну матрицю трансформації християнських цінностей у медіадискурсі, що може бути використана для подальших емпіричних досліджень комунікаційних стратегій православних церков в Україні. Практичне значення роботи полягає у розмежуванні нормативної аксіології Євангелія та її медіалізованих, контекстуально зумовлених репрезентацій, що є критично важливим для осмислення сучасної релігійної публічності та культурних конфліктів навколо «традиційних цінностей». Додатково обґрунтовано, що лаканівська опозиція Символічного та Реального у культурній критиці дозволяє описати моменти, коли травматичний досвід проривається крізь медіасимулякри й вимагає переозначення ціннісних орієнтирів</jats:p>