Abstract
<jats:p>Стаття присвячена дослідженню трансформації етичних парадигм і формування нових моральних наративів у середовищі сучасного українського протестантизму в умовах повномасштабної російської агресії (2022–2025 рр.). Автор здійснює системний порівняльний аналіз трьох найбільших протестантських деномінацій баптистів, п’ятидесятників та адвентистів сьомого дня з метою виявлення специфіки їхнього богословського осмислення війни та практичних моделей реагування на соціальні, етичні й гуманітарні виклики воєнного часу. У дослідженні простежується, як традиційні богословські установки трансформуються під впливом екзистенційної кризи, змінюючи уявлення про християнську відповідальність, громадянську позицію та межі допустимого насильства. У роботі обґрунтовано, що попри спільне євангельське коріння, кожна конфесія вибудовує унікальну наративну стратегію. Баптисти акцентують на соціальній відповідальності та легітимізації збройного захисту через концепцію «місіології Царства». П’ятидесятники інтерпретують війну як метафізичну битву, зосереджуючись на духовній мобілізації, молитві та екзистенційній підтримці віруючих. Адвентисти пропонують гуманітарну етику як альтернативу насильству, зберігаючи вірність принципам нонкомбатантства та розвиваючи практики медичного й соціального служіння. Особливу увагу приділено тому, як ці моральні моделі впливають на формування нової протестантської ідентичності, у якій поєднуються релігійна віра, громадянська активність і відповідальність за суспільне благо. Показано, що практики волонтерства, капеланства, гуманітарної допомоги та солідарності із жертвами війни стали ключовими просторами переосмислення християнської етики в українському протестантизмі. Дослідження доводить, що війна стала каталізатором глибоких світоглядних змін, сприяла остаточному розриву українських протестантів із «євразійським» релігійним простором та посилила процеси їхньої національної самоідентифікації.</jats:p>