Abstract
<jats:p>У статті розглянуто досвід застосування штучного інтелекту в сучасній оперній постановці на прикладі «Аїди» Arizona Opera. Метою дослідження є визначення ролі штучного інтелекту в музично-театральному процесі, окреслення його художніх перспектив і виявлення принципових обмежень такого інструментарію. На основі офіційних матеріалів театру, публічних обговорень проєкту, журналістських рецензій і критичних оглядів встановлено, що в цій постановці генеративний штучний інтелект не виконував функції автономного автора, а діяв як допоміжне візуально-сценографічне середовище, підпорядковане живому вокальному виконанню, диригентському рішенню та загальній концепції сценічної події. Водночас кейс Arizona Opera виявив як продуктивний потенціал технології — розширення мультимедійної виразності, пошук нових форматів репрезентації оперної класики, залучення нової аудиторії, — так і її очевидні ризики: стилістичну еклектику, драматургічне перевантаження, розсіювання глядацької уваги та небезпеку відтворення культурних стереотипів. Обґрунтовано, що навіть у постановці, де технологічний компонент є максимально помітним, визначальним носієм художнього змісту залишається людина — співак, диригент, режисер, інтерпретатор. Зроблено висновок, що штучний інтелект у сфері оперного мистецтва доцільно розглядати не як заміну людської творчості, а як допоміжний інструмент сценічного моделювання, ефективність якого цілковито залежить від якості людського художнього мислення.</jats:p>