Abstract
<jats:p>У статті розглянуто взаємодію сценічної пластики та вокальної виразності хору як взаємопов’язаних складників театралізованої музичної дії. Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі синтетичних форм у сучасному хоровому виконавстві, де поряд із традиційними дедалі більшого значення набувають візуально-пластичні засоби. На основі аналізу наукових досліджень, присвячених трансформації хорової практики, психофізіології виконавського процесу, сценічному руху та перформативності, обґрунтовано, що сценічна пластика не є зовнішнім доповненням до музичного виконання, а функціонує як органічний компонент художньої інтерпретації. Виявлено, що тілесна виразність виконавців безпосередньо впливає на формування вокального звучання, зокрема його темброві, динамічні та артикуляційні характеристики. Особливу увагу приділено колективній природі хору, яка зумовлює необхідність узгодження пластичних дій із загальною інтонаційно-смисловою концепцією твору. Показано, що в умовах театралізації хорового виконання пластика набуває семантичного значення, стаючи засобом розкриття художнього образу. Водночас наголошено на ризиках надмірної театралізації, яка може порушити акустичну цілісність виконання. У підсумку підкреслено, що інтеграція вокальної та пластичної складових відкриває нові перспективи розвитку хорового мистецтва, проте потребує виваженого підходу та подальшого наукового осмислення.</jats:p>