Abstract
<jats:p>У статті розглядається концептуальна та історикоестетична взаємодія слова і музики в контексті театрального мистецтва, насамперед оперного жанру. Проаналізовано генетичний зв’язок вербальної мови та музичного звуку як спільних акустичних і семантичних основ вокальних форм. Висвітлено еволюцію пріоритетів між музикою та текстом у різні історичні епохи — від домінування слова в античній та бароковій естетиці до автономізації музики в романтизмі та формування концепції «абсолютної музики». Окрему увагу приділено становленню опери як синтетичного жанру, що виник на перетині поетичного тексту, музичної драматургії та сценічної дії. Розглянуто різні композиторські підходи до балансу між лібрето та партитурою (К. В. Глюк, В. А. Моцарт, Дж. Верді, Дж. Пуччіні, Р. Вагнер), а також функціональне розмежування речитативу й арії як основних структурних елементів опери. Підкреслено, що сучасне оперне мистецтво зберігає діалектичну єдність слова і музики, де вербальний зміст трансформується у музичну експресію, формуючи багаторівневу систему художньої комунікації.</jats:p>