Abstract
<jats:p>У статті здійснено теоретичне обґрунтування психофізіологічного підходу до профілактики порушень мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку. Актуальність дослідження зумовлена зростанням кількості дітей із мовленнєвими труднощами та недостатньою ефективністю традиційних корекційних практик, які не забезпечують урахування системної взаємодії нейрофізіологічних, сенсомоторних, психоемоційних і середовищних чинників розвитку. Метою статті є концептуалізація психофізіологічного підходу як основи превентивної логопедичної парадигми, спрямованої на раннє формування передумов мовлення. У дослідженні використано теоретичні методи аналізу, синтезу, порівняння та узагальнення наукових джерел, а також системний підхід до розгляду мовленнєвого розвитку як багаторівневого інтегративного процесу. Встановлено, що мовлення є складною функціональною системою, становлення якої зумовлене поетапним дозріванням нейронних мереж мозку, розвитком сенсомоторної інтеграції, формуванням механізмів психоемоційної регуляції та впливом освітнього середовища. Показано, що мовленнєві порушення доцільно інтерпретувати не як ізольований дефіцит, а як прояв системного дисбалансу психофізіологічного розвитку дитини. Встановлено, що ефективність профілактики визначається узгодженістю між рівнем сенсомоторної активності, емоційною стабільністю та когнітивним навантаженням у дошкільному віці. Обґрунтовано, що освітнє середовище виступає ключовим чинником, який може як підтримувати, так і порушувати процеси мовленнєвого розвитку. Доведено, що психофізіологічний підхід змінює логіку профілактичної роботи, зміщуючи акцент із корекції на кероване формування функціональних передумов мовлення. Визначено принцип діагностико-профілактичної безперервності, відповідно до якого раннє виявлення ризиків інтегрується у систему превентивного впливу. Отримані результати розширюють теоретичні уявлення про профілактику мовленнєвих порушень і створюють підґрунтя для вдосконалення практики дошкільної освіти.</jats:p>