Abstract
<jats:p>У статті здійснено компаративний аналіз інтеграції штучного інтелекту й генеративного штучного інтелекту в системи професійної підготовки громадян і фахівців у провідних країнах світу. Окреслено перспективи його впровадження в Україні. Актуальність дослідження зумовлена відсутністю системного підходу до інтеграції технологій ШІ у педагогічну освіту, що потребує узагальнення міжнародного досвіду для його адаптації та розроблення рекомендацій щодо національної системи освіти. Метою дослідження є аналіз міжнародного досвіду інтеграції ГШІ у професійну підготовку педагогів, виявлення провідних тенденцій його впровадження й обґрунтування підходів до адаптації міжнародних практик в українському освітньому середовищі. У дослідженні застосовано методи компаративного аналізу, узагальнення й систематизації міжнародного досвіду. Проаналізовано підходи до нормативного регулювання, формування цифрових компетентностей громадян Сполучених Штатів Америки, Великої Британії, Сінгапуру, Фінляндії. На основі порівняльного аналізу розроблено таблиці й визначено спільні тенденції цифрової трансформації, зокрема посилення ролі етичних стандартів, розвитку цифрової автономії й інтеграції інноваційних технологій у професійну підготовку. Порівняльний аналіз засвідчує, що в міжнародних практиках акцентується увага на розвиток творчого потенціалу особистості, компонентами якого є емоційний інтелект, цілепокладання, командна робота і ціннісно-мотиваційна сфера. Також погляд спрямований на метакогнітивне уміння, яке уможливлює здатність здобувачів освіти розуміти, управляти, контролювати власне мислення, увагу й навчання. Обґрунтовано, що в Україні інтеграція генеративного ШІ має переважно фрагментарний характер і потребує системного нормативного, методичного й інституційного забезпечення. Визначено перспективи впровадження ГШІ в національну систему педагогічної освіти, зокрема через розроблення методичних рекомендацій щодо його використання. Крім того й оновленні стандартів вищої педагогічної освіти з урахуванням цифрової й етичної складових, зокрема у магістерських програмах, а також у формуванні культури академічної доброчесності.</jats:p>