Abstract
<jats:p>У статті проаналізовано поняття проактивності з погляду психології, педагогіки та лінгводидактики. Спираючись на праці українських та зарубіжних учених, автор порівнює проактивність та реактивність як особистісні якості носія мови на основі психологічного, поведінкового та мовленнєвого критеріїв. Наголосивши на актуальності окремого лінгвометодичного дослідження проблеми формування проактивності майбутніх бакалаврів сфери бізнесу, автор ставить за мету визначити ефективні методи навчання української ділової мови здобувачів факультету економіки та менеджменту і формулює ряд завдань, вирішення яких сприяє досягненню цієї мети. Аналіз наукової джерельної бази та результати стартового діагностування рівня сформованості проактивності першокурсників галузі знань D «Бізнес, адміністрування та право» засвідчили занепокоєння невизначеністю умов навчання в період пандемії та війни в Україні, недооцінювання ролі ораторської компетентності та володіння нормами літературної мови у роботі бізнесмена, а також ігнорування аудіювання та письма у мовленнєвій діяльності. Керуючись діяльнісно-комунікативним та особистісно орієнтованим підходами, автор виокремлює традиційні та інноваційні методи фронтального, групового й індивідуального навчання ділової української мови, серед яких чільне місце посідають метод проблемних ситуацій, метод проєктів, традиційні лексичні вправи, зразки яких наведено у статті. Також увагу приділено інноваційним підходам до конспектування лекцій, написання зразків документів, структури контрольної роботи. Акцент зроблено на професійній спрямованості завдань та формуванні проактивного мислення і мовлення. Підсумкове діагностування, результати якого наведено у статті, свідчить про досягнення автором поставленої мети. Окреслені перспективи досліджуваної проблеми передбачають створення методики формування проактивності здобувачів нефілологічних спеціальностей університетів на заняттях з курсу «Ділова українська мова».</jats:p>