Abstract
<jats:p>Мета роботи – розглянути феномен поезії у контексті такого аспекту істини як тотожність мислення і бут-тя. Методологія. Вихідним принципом постає текстологічний аналіз творів, який супроводжується методом герменевтич- ного й феноменологічного аналізу. Другим важливим методологічним виміром постає інтуїтивно-образне схоплення, що обумовлює увагу не тільки до текстологічно-оформленого, але й до зустрічі з самою безпосередньою сучасністю, що завжди загрожує непевністю і навіть помилковістю. Наукова новизна. Скептична недовіра до науково-раціонально орієнтованої думки викликала появу у ХІХ ст. дискурсу ірраціоналізму, обумовлюючи крен філософії у бік релігії і мистецтва, зачепивши у ХХ ст. сумнівом і саме поняття істини – питання про істину зміщується у бік суб’єктивізму і конструктивізму, коли істина не так відкривається, як конструюється. Наявний ще один аспект проблеми істини – зв’язок питання істини з принципом тотожності мислення і буття, визнання і дотримання якого обумовлює онтологічний характер істини: рух знання у напрямку того, що насправді є і пошуки шляхів до цього. Питання буттєвої відкритості як істини ув’язується зі специфікою людського буття, особливий характер якого і висловлений поезією. Висновки. Теза «людина мешкає на землі поетично» розкриває антропологічний смисл поезії і містить два виміри: по-перше поетичність перебування людини вказує на встановлення нею імені існуючому, виведеному у людській світ іменуванням (істина діє як ἀλήθεια) – цим долається дилема знаходження або творення істини; по-друге, встановлення імені відбувається не за логікою однозначного наділення і присвоєння, але передбачає герменевтичний рух виведення смислу з прихованості, що дозволяє розглядати поезію філософічно, а філософію поетично.</jats:p>