Abstract
<jats:p>У статті здійснено комплексний лінгвопрагматичний аналіз динаміки маніпулятивного потенціалу воєнної метафори в українському медіадискурсі протягом 2014–2025 рр. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю виявлення прихованих механізмів мовного впливу в умовах тривалої гібридної агресії та повномасштабного вторгнення, що є критично важливим для забезпечення когнітивної безпеки суспільства. Теоретичною базою розвідки послугували засади когнітивної теорії метафори Дж. Лакоффа та М. Джонсона, а також сучасні розвідки в галузі конфліктної комунікації та медіалінгвістики. Джерельну базу становлять дані укладеного авторкою словника метафоричних моделей війни (2014–2023) та результати моніторингу провідних українських медіаресурсів і мілітарних Телеграм-каналів 2024–2025 рр. У ході дослідження виявлено трансформацію ключових метафоричних моделей, що відображає радикалізацію суспільної свідомості. Встановлено, що перехід від фази гібридної агресії до повномасштабної війни супроводжувався зміною пріоритетних сфер-джерел: від моделей «хвороби» (спрямованих на діагностику сепаратизму) та «театральної постановки» (делегітимізація дій ворога) до жорстких екзистенційних моделей «пухлини», «механізму» та «ресурсу». Особливу увагу приділено аналізу новітніх маніпулятивних стратегій: евфемізації (використання метафори «бавовна» для нормалізації надзвичайних подій), дегуманізації (зооморфна метафорика у соцмережах) та економізації війни (трактування конфлікту як «інвестиції» чи «активу»). Доведено, що воєнна метафора в сучасному медіапросторі не лише структурує досвід війни, а й слугує потужним інструментом керування емоціями, знімаючи етичні бар’єри або знижуючи рівень тривожності реципієнтів. Наукова новизна дослідження полягає в уточненні лінгвопрагматичних параметрів маніпуляції у воєнному дискурсі 2024–2025 рр. Його висновки можуть бути використані у практиці протидії дезінформації та в розробці програм із медіаграмотності.</jats:p>