Abstract
<jats:p>У пропонованій статті авторка розглядає мовні маркери національної ідентичності українців у періодичних виданнях діаспори. Актуальність порушеної проблеми зумовлена необхідністю удокладненого розгляду вербальних маркерів національної ідентичності як цілісної системи лінгвальних одиниць, оскільки вони не ставали окремим предметом наукового висвітлення в лінгвістичній літературі. Дослідження вербальних маркерів як засобів трансляції національних цінностей у діаспорному дискурсі уможливлює глибше розуміння механізмів збереження української тожсамості в іншомовному просторі. Дослідниця ставить за мету виявити і схарактеризувати вербальні маркери національної ідентичності в текстах української діаспорної преси. Для досягнення мети застосовано такі методи: суцільного вибирання, дистрибутивного аналізу, зіставного. За результатами здійсненого аналізу авторка доходить висновку про те, що найважливішим маркером національної ідентичності в періодичних виданнях української діаспори є українська мова. Спостереження підтверджують, що в обстежених текстах репрезентовані вербальні виразники тожсамості різного характеру: представлені номінативні, лексико-семантичні й символіко-текстові маркери національної ідентичності українців. Номінативні маркери здебільшого репрезентовані гемеронімами, топонімами, антропонімами. Лексико-семантичні актуалізатори оприявнені лексемами на позначенні реалій, домінантними концептами, що транслюють неперервність національно-визвольної боротьби, і сталими сполуками. Символіко-текстові виразники тожсамості втілені прецедентними текстами. Вербальні маркери національної ідентичності, зреалізовані в аналізованих текстах, набувають священного значення для представників української спільноти і перетворюються на своєрідний код, який забезпечує організацію особливого мовного середовища (парольна функція), плекання спільної системи національних цінностей (функція ціннісної орієнтації) і послідовне втілення історичних традицій (збереження неперервності національної історії).</jats:p>