Abstract
<jats:p>У статті розглянуто українську мову на заняттях із загальновійськової підготовки як одну з ключових мішеней та водночас ресурсів інформаційно-психологічної протидії в умовах гібридної й інформаційної війни. З’ясовано, що агресор використовує мовне питання антагоністично для конструювання наративів “свій-чужий”, легітимації насильства, захисту російськомовних, підриву довіри до державних інституцій і деморалізації суспільства. Окреслено психологічні механізми впливу мовних атак: індукцію сорому та страху помилки, провокування гніву та взаємної підозри, формування самообмеження у публічній комунікації, розмивання групової солідарності та готовності до взаємної підтримки. Історично простежено інструменталізацію мовної галузі через адміністративні заборони, контроль друку й освіти, що створювало дефіцит українського мовлення й спрощувало маніпуляції. Важливою є інтеграція мовної складової до системи протидії негативному інформаційно-психологічному впливу. Запропоновано такі педагогічні умови: моделювання комунікаційних ситуацій інформаційного тиску, відпрацювання чітких відповідей без ескалації, формування групової підтримки та вироблення внутрішніх стандартів взаємодії. У вітчизняних дослідженнях підкреслюється значення цілеспрямованої підготовки до протидії інформаційно-психологічному впливу в умовах інформаційної війни, що може бути адаптовано і до мовного виміру стійкості. Визначено комплекс заходів із протидії негативному інформаційно-психологічному впливу: правову легітимацію державної мови, стратегічні комунікації та контрнаративи, розвиток медіаграмотності, інституційні стандарти “об’єкт-об’єктної” взаємодії під час загальновійськової підготовки, а також інтеграцію мовного компонента інформаційної стійкості до підготовки військовослужбовців Сил оборони України.</jats:p>