Abstract
<jats:p>У статті досліджено мовні стратегії концептуалізації культурної пам’яті в українсько- та угорсько-мовній фольклорній спадщині Закарпаття як багатомовного і багатокультурного прикордонно-го регіону. Фольклор розглядається як особлива форма колективної пам’яті, у якій через мовні та поетичні засоби закріплюється історичний досвід, система цінностей і уявлення про спільну іден-тичність. Метою статті є з’ясування того, яким чином у фольклорних текстах двох традицій за допомогою лексичних, стилістичних і наративних засобів формується та передається пам’ять про спільне минуле українців і угорців Закарпаття.</jats:p> <jats:p>Матеріалом дослідження слугують народні балади, пісні, легенди та прозові оповіді, зафіксова-ні в українських і угорських фольклорних збірниках, а також у двомовних перекладах. У роботі застосовано зіставний, дискурсивно-аналітичний та етнолінгвістичний підходи, що дозволяє про-стежити взаємодію мовних кодів і реконструювати механізми актуалізації культурної пам’яті. Аналіз зосереджено на таких мовних стратегіях, як використання діалектної лексики, міжмовних запози-чень, символічних образів, топонімії та повторюваних наративних моделей.</jats:p> <jats:p>У результаті доведено, що фольклор Закарпаття функціонує як транскультурний простір, у якому мова виступає ключовим інструментом збереження колективної пам’яті. Мовна багатошаровість і гібридність фольклорних текстів відображають багатовіковий досвід міжетнічного співжиття та сприяють формуванню регіональної ідентичності. У висновках наголошено, що фольклорні нарати-ви не лише репрезентують минуле, а й забезпечують міжкультурний діалог у сучасному соціокуль-турному контексті.</jats:p>