Abstract
<jats:p>Постановка проблеми. Досліджено визначення «діалектологія» та «лінгвістична географія» у працях мовознавців кінця XIX–XX ст. Серед лінгвістів зазначеного періоду немає єдиної думки щодо визначення цих понять та щодо розмежування основних завдань кожної з них. У статті наведено різні погляди мовознавців на проблему визначення та розмежування цих термінів, а також розглянуто основні поняття, що пов’язані з їхньою появою: діалекти, лінгвістичні атласи, ареальні дослідження тощо. Подано загальну порівняльну характеристику визначення цих термінів. Більшість з лінгвістичних атласів виникла в 2-й половині ХХ ст. За способом опрацювання і відбиття на картах матеріалу визначилися різні школи лінгвістичної географії. Це передусім романська школа, основоположною працею якої став згаданий «Атлас французької мови» Ж. Жильєрона. За його принципом в основу картографування беруть окреме слово, яке наносять на карту в записі фонетичною транскрипцією. У такий спосіб побудовані атласи інших романських мов. Мета статті полягає в розгляді основних етапів виникнення та основних рис лінгвістичної географії та визначенні термінів діалектологія та лінгвістична географія. У цьому разі спираємося на результати досліджень мовознавців кінця XIX–XX ст. Методи та методики дослідження. Основним методом, що був застосований у дослідженні, є порівняльно-історичний метод. Спираючись на критерії порівняльно-історичного методу, у дослідженні використано прийом культурно-історичної інтерпретації позначуваних реалій, а також пов’язаний з порівняльно-історичним методом прийом діахронії – науковий підхід, що вивчає мову з урахуванням часових змін окремих компонентів мовної структури або мови загалом. Основні результати дослідження. У Франції спільна діяльність Гастона Паріса, учня Фрідріха Діца, і Поля Мейєра відкрила нову епоху в історії романського мовознавства. 1872 року вони засновують перший журнал з романської філології «Romania». Один з учнів Г. Паріса, Жюль Жильєрон, одержав завдання скласти фонетичний атлас Франції. На початку XX ст. Ж. Жильєрон створює «Лінгвістичний атлас Франції». Під впливом школи Г. Паріса Ж. Жильєрон сформувався як засновник нового розділу лінгвістичної науки – лінгвістичної географії. Наприкінці XIX ст. розпочато по-справжньому наукове вивчення діалектів Франції, Швейцарії, Німеччини та низки інших країн. У зв’язку зі створенням перших лінгвістичних атласів, а також унаслідок тих досягнень, які спостерігалися в розвитку загальної фонетики; розроблена наукова класифікація звуків мови, уточнені фонетичні поняття, створена досконаліша фонетична транскрипція. Початок XX ст. у романському мовознавстві характеризовано поступовим відходом від молодограматичної школи й інтересом до вивчення сучасного стану мови, її розвитку та її варіантів. Висновки. Діалектологія має велику перевагу над лінгвогеографією: здебільшого діалектолог оперує повним мовним матеріалом (уривки тексту, зв’язного мовлення), тим часом як лінгвогеографія – фрагментарним матеріалом, переважно анкетою. Як відомо, діалекти поступово відмирають. Утім, відомості про них зберігаються в лінгвістичних атласах і записах текстів. Лінгвістична географія вийшла з діалектології та залишається пов’язаною з нею доти, доки наявні інші діалекти. Відмінності між ними очевидні. Утім, ці науки не існують одна без одної. Матеріали, здобуті з лінгвогеографічних джерел, збагачують історію мови, лексикологію, фонетику та ін. Лінгвістична географія робить вагомий внесок у вивчення закономірностей розвитку мовних явищ, у проблему законів семантики тощо. Діалектологія покликана також оновити методи вивчення історії мов та порівняльних граматик, доповнити їх фактичними даними.</jats:p>